Рецензия: "Депеш мод"

Коли мені було 14 і в мене були свої види на життя...

Нет, не так. Когда мне было 18 лет, на просторах интернета вперемешку с известными мне произведениями я увидела "Депеш мод". Увидела и не смогла не скачать. Я просто поняла, что это будет что-то, что может повлиять на меня так же, как повлияла в определённый момент времени одноименная группа, привившая мне, наряду с музыкальной школой, довольно неплохой музыкальный вкус.

Действие происходит в Харькове, но по большей части, это default-city вида  лихих 90-х, с парализоваными новой жизнью взрослыми и пропащей молодежью, которая только пробует эту вашу жизнь без СССР.

17 червня, близько п'ятої дня, Собака Павлов намагається спуститись в підземку. Він підходить до вертушки, йде просто на жінку в уніформі й дістає з кишені ветеранське посвідчення. Жінка в уніформі дивиться в посвідчення і читає «Павлова Віра Наумівна». «Ну?», — питається.

— Бабуся, — говорить Собака Павлов.

— Де бабуся?

— Це, — показує Собака посвідчення. — Моя бабуся.

— Ну й що?

— Вона — ветеран.

— Ну, а ти що хочеш?

— Вона в танку горіла.

Жінка ще раз дивиться в посвідчення. Хто її знає, думає вона, може, й горіла, по фото не скажеш.

— Ну, добре — каже вона. — А від мене що треба?

— Пропустіть, — говорить Собака.

— А ти що — теж у танку горів?

Несмотря на солнечный день, я поняла, что от безысходности этой книги мне сегодня никуда не убежать. Да и не хочется, если эта безысходность приправлена сатирическими этюдами, которые цепляют за себя, как липучка.

Эту книгу можно описать одним предложением: вечно молодые и вечно пьяные люди, которые всю книгу едят вещества и запивают С2Н5ОН разной концентрации, попадая в разные, большей частью нехорошие ситуации. Обитель ̶з̶л̶а̶ собрала в себе торговца уже не контрабандой, донбасского интеллигента,  своеобразного коммуниста, техника. Это, цитируя автора,

"Гарна, вічно голодна компанія, котру незрозуміло що тримає разом, бо в принципі всі одне одного недолюблюють, ну, але це ще не причина, аби ігнорувати здорове спілкування."

Немногие книги заставляют меня пережить такое глубокое погружение в сырость и серость переживающего перерождение города. Это - какой-то трип без наркотиков. А Депеш мод таки встревают ещё раз в книгу в никому не нужной передаче на никому уже не нужном радио, которое слушают герои книги. Книга далека от пропаганды здорового образа жизни. Но близка к хорошему чувству юмора. Что-что, а смеяться вслух она меня заставляла не раз.

Хррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррр

— Чуєш? — зашепотів Вася. — Мусарня.

Я уявляю собі як по той бік радіопростору, десь у Монголії, стоїть хор міліціонерів на конях, стискаючи в руках нагаї і тривожно вслухається в ефір, намагаючись впіймати наш шепіт. Я аж берусь холодним потом, о-о-о, — думаю.

— Почекай, — кажу, — але ж ведучий сказав, що це степан галябарда.

— А ти знаєш, — питається Вася, — що це значить?

— Що значить?

— Ну, оце о «галябарда» що значить?

— Ну, і що?

— Це і означає мінтура.

— Та йди ти.

— Я тобі кажу. Це мінтура. Це хор монгольських міліціонерів.

— степан галябарда — це хор монгольських міліціонерів?

— Так.

— степан галябарда?

— Сто пудів.

— Ну, добре, — кажу я. — Я можу погодитись із тим, що їх там справді багато, навіть із тим, що вони із міліції.

—Із монгольської міліції, — уточнює Вася.

— Добре — із монгольської міліції. Але чому вони називаються степан галябарда?

— Так це ж по-монгольському й означає — «Хор монгольських міліціонерів»!

— степан галябарда — це «хор монгольських міліціонерів»?

— Так. По-монгольському.

— Значить, степан галябарда — це множина?

— Так. Це множина, — впевнено каже Вася.

— Ой, бля.

Герои книги не прекращают верить в чудеса

—І на кого… перепрошую — на кого він тепер схожий?

— Ну, не знаю, — дещо манірно говорить ведучий, — дивлячись із ким порівнювати. Ось кого із відомих осіб з бородою ви знаєте?

— Санта Клауса, — говорить Вася.

— Ну, ні, — ображається ведучий. — Я вам говорю про реальних осіб. Про тих, хто насправді є.

— А Санта Клауса що — немає?

— Немає, звичайно.

— Да, мужик? — єхидно говорить Вася. — Це ти сам придумав?

И проявляют глубокие познания английского:

Дорогі брати і сестри! (Дорогі брати і сестри! — повертається ближче до теми перекладачка.) І ось господь каже їй — згадай усе (господь каже вам — згадайте і все!), встань і йди! (і йдіть собі!), і вона пішла (і пішла вона), і вона спиталась лікарів (спитайте лікарів) — хто платив за моє лікування? (хто за все платити буде). І вони сказали їй — це чудо, господнє чудо, але хтось оплатив твоє страхування (страхуйте своє чудо), і хтось передав тобі одяг, речі, і це друге чудо (інша річ, що хтось передав тобі чудо), і хтось винайняв для тебе помешкання, ти маєш тепер дах над головою, і це третє чудо (і це чудо, котре вже втретє у тебе над головою). І тоді вона зрозуміла — адже це господнє откровення, откровення яке відкрилось їй (і тоді в неї відкрилось), і що це сам Ісус дарує їй просвітлення, зовсім невеличке, невеличку таку смужку світла, як уночі, коли ви відкриваєте холодильник (кошмарний Джізус уночі хоче подарувати їй холодильник, зовсім невеличкий такий). Для чого я розповідаю вам це, брати і сестри? (Для чого вам брати, сестри?). Для того, щоб ви зрозуміли, що господнє откровення — це як морські продукти (тьотка змучено замовкає і про щось замислюється) — головне не просто впіймати його, головне — вміти його приготувати.

Если оценивать книгу по 12-бальной шкале:

12-10 - крайне рекомендована для прочтения, универсальна для людей разных взглядов и интересов

9-7 - рекомендовано к прочтению, на любителя

6-4 - можно полистать, если под руку подвернется

3-0 интервью Дарьи Донцовой журналу "Домашний очаг"

Книга "на любителя" (не все любят читать про вечно неадекватных персон без цели в жизни), но, невзирая на это, я оценю её максимально высоко для поставленной мною же планки - 9 баллов. Потому что такие книги для разрядки (а кому-то - и для "зарядки") читать, по крайней мере, можно.